Пиво в законі

Хто не чув про “Німецький закон про чистоту пива”? Мабуть чули усі, але мало хто насправді знає, про що той закон і що воно таке re vera. То ж п’ятниця – саме час зібратися за гальбою пінного та обговорити головне. Дівчат, футбол, машини, трішечки політики, знову дівчат і ще трохи про футбол… А як вічні теми ся вичерпають, можна буде перейти і до смаколиків з історії пива. О! Історія пива – це, re vera, і є історія світу!

Отже, якось гарного весняного дня 1516 року герцог Баварії Вільгельм (Wilhelm IV) видав Закон про чистоту (Reinheitsgebot) – така re vera назва того закону. Цей закон сьогодні згадують чи не всі пивовари світу і дуже люблять посилатися на нього маркетологи пивної індустрії. Втім, коли і як виник той закон?

Напередодні Дня святого Георга (Юріїв День) Великий герцог Баварський разом із почтом прибув до Інгольдштадту з Мюнхену, де наразі квартирував герцогський двір. Свого часу Альбрехт IV Мудрий, батько Вільгельма, спромігся у війні за Ландсхутську спадщину об’єднати різні землі Баварії, а видавши закон про спадкоємність по первородству, гарантувати збереження неподільності Баварії. Отож, центром влади у Баварії став замок Альтерхоф (Старий Двір) у Мюнхені, родове кубло династії Віттельсбахів, але, щоб підтримувати мир та спокій у чималеньких володіннях, герцог був змушений час від часу полишати надійні стіни фортеці і об’їжджати великі міста герцогства, зокрема й ті, що свого часу були самі столицями окремих герцогств та графств.

Отож, цього разу Вільгельм прямував через Інгольштадт до Франконії, де йому належало пройти вкрай неприємну і навіть принизливу процедуру – підтвердження привілею Вільного Імперського міста Нюрнберга на володіння Лауфом, Херсбруком та Альтдорфом – містечками в околицях, що колись належали баварцям, та були віддані містянам батьком Вільгельма. Коли після виснажливої війни Альбрехт IV переміг Рупрехта Пфальцского, пфальцграфа Рейнського, князя-єпископа Фрайзінгу та, за сумісництвом, чоловіка Єлізавети, доньки свого колишнього союзника Герцога Ландхутського Георга Багатого, йому вдалося зібрати до купи усі баварські володіння династії Віттельсбахів.

Майже усі, але не усі. Адже імператор Максиміліан I, що став на бік Альбрехта у цій династичній суперечці, на рейхстагу у Кельні знатно “відкусив” від династичних земель. Онукам Георга в якості компенсації “нарізали” нове герцогство Пфальц-Нойбург. Собі імператор забрав Кюфштайн, Раттенберг, Циллерталь та Кітцбюель, а також землі навколо озера Бодензеє, як плату за участь у війні на боці Альбрехта. А також Максиміліан передав деякі баварські землі у володіння імперського міста Нюрнберг. Втім, Альбрехт був змушений погодитись на такі умови, оскільки продовження війни аж надто виснажувало Баварію, а сперечатися ще й з імператором та таким потужним вільним містом, як Нюрнберг, просто не було ані сил, ані бажання. Недарма ж його називали Мудрим.

Після смерті Альбрехта 15-річний Вільгельм IV заступив на баварський трон під регентством свого стрийка Вольфганга, єпископа Пассау. У 18 років Вільгельм бере владу до рук, а також призначає канцлером Леонарда фон Екка. Усе йде ніби й непогано, і нізвідки чекати біди, але ж раптом за два роки, сягнувши повноліття, збунтувався Людвіг X, молодший брат Вільгельма. Він відмовився залишити Мюнхен заради духовної кар’єри у монастирі у Павії, де, до речі, частину життя провів і його батько. Не вдовольнив його і титул графа Вогбурга. Людвіг не визнав батьківський закон про первородство, і почалася судова тяганина. Оскільки закон було прийнято вже після народження Людвіга, він його, нібито, і не стосувався. Кунігунда Австрійська, вдова Альбрехта, і, на хвилиночку!, рідна сестра німецького імператора, не бажаючи суперечок між синами, запросила Максиміліана I втрутитись у суперечку у якості посередника та третійського судді.

Таким чином, до баварських справ знову запхнув свого довгого носа старий пройдоха німецький імператор. Вочевидь, через австрійське походження, Максиміліан робив що тільки можливо, щоб послабити Баварію, як небезпечного сусіда австрійського Тіролю. У суперечці, звісно, він підтримав Людвіга, і його рішенням той отримав в управління чверть території Баварії — Ландсгут і Штраубін із титулом герцога, соправителя Баварії. Вільгельм не мав достатньо сил, щоб йти наперекір рішенню імператора і змушений був підкоритися.

Втім, йому вдалося помиритися із братом, і він доволі часто приїжджав до Ландсгуту, як бажаний гість. Також інколи брати зустрічалися на півдороги між своїми столицями – у старовинному Фрайзінгу, де ченці з місцевого монастирю Вайхенштефан споконвік варили просто неперевершене за смаком пшеничне пиво.

От і цього разу Вільгельм планував на День святого Георга зазирнути в гості до брата, по дорозі прихопивши кілька барелів пива у Фрайзінгу. Але, не судилося: нарочний привіз лист від імператора, у якому вимагалася термінова зустріч у Нюрнбергу. Там Вільгельму належало обговорити питання дрібного франконського лицарства, що на півночі баварських володінь повадилися збиватися у союзи і чинити опір бургграфам. Останнім часом створювані ними ріттеркантони почали набувати рис таких собі незалежних територіальних громад, що насторожувало, а з часом почало й дратувати і бургграфів, і Нюрнберг, і самого імператора. Оскільки частина земель новостворюваних лицарських республік перебували у підпорядкуванні Баварії, саме Вільгельму належало розібратися із бунтівниками.

Також у Нюрнбергу мало йтися про бажання Альбрехта, Великого магістра Тевтонського ордену, позбутися васальної залежності від Польщі. Оскільки Сигізмунд I Старий, Король Польський, Великий князь Литовський, Великий князь Руський відмовив своєму небожу Альбрехту у перегляді Торуньської угоди, що закінчила Тридцятирічну війну та закріпила васалітет ордену перед Польською Короною, тевтони почали таємно готувалися до нової війни. Альбрехт залишив Кенігсберг нібито просто, щоб відвідати своє рідне місто. Втім, оскільки народився Великий магістр у Ансбасі, що у парі годин верхи від Нюрнбергу, усі чудово зрозуміли, що хрестоносець шукатиме зустрічі із імператором, курфюстами та князями Священної Римської імперії, щоб заручитися їх підтримкою у протистоянні з Річчю Посполитою. Максиміліан саме повертався з Брюсселю, де підписати мирний договір із французьким королем Франциском I, що дозволяло старшому онуку Максиміліана Карлу V без проблем взяти владу в Арагоні та Кастилії і згодом стати першим королем об’єднаної Іспанії, а самому Максиміліану зосередитись на війні із Венеціанською республікою та спробах відвоювати Міланське герцогство. Оминути Нюрнберг імператор не міг, тож, погодився на зустріч з Альбрехтом, а також визвав із Мюнхену Вільгельма.

Серед іншого, щоб Вільгельм також підтвердив привілеї міста Нюрнберг на землі, отримані від Баварії. Імператор чудово знав, що молодий баварський герцог дуже хвацько взявся за розбудову Нового замку та інших військових споруд у Мюнхені, наводить мости із містами та лицарскими орденами Швабського союзу, тож, не зважаючи на юний вік, цілком може доволі швидко піднести Баварію. Тож, старий імператор хотів поближче придивитись до цього вискочки з Мюнхена. Адже всю історію стосунки Віттельсбахів з Габсбургами біли доволі складними і Відень волів строптивих баварських герцогів тримати на короткому поводку.

Тож, гарним весняним ранком Вільгельм із почтом вирушили до Нюрнбергу. Планувалось прибути до Імперського міста ввечері. Але все почалось якось не так. Це сьогодні до Нюрнберга з Мюнхену можна дістатись трохи більше ніж за годину автобаном чи потягом (ICE або регіональним), а в XVI сторіччі на цю відстань пішов би цілий день. Виїзд з Альтерхофу довелось затримати через сварку з фон Екка. Канцлер категорично не бажав затверджувати збільшення видатків на розбудову замку Нойвесте. Впертий дід ніяк не міг второпати, що замок зміцнюється аж ніяк не для захисту від міських бунтів. Для цього його і в нинішньому вигляді цілком вистачає. Ні, фортеця потрібна для більш великих справ. Втім, про них Вільгельм волів поки що не базікати.

Затримавши виїзд, почт за кілька годин був змушений знову ставати – у кареті герцога тріснуло колесо. Зазвичай молодий герцог подорожував верхи, але цього разу він їхав каретою, оскільки вирішив взяти із собою до Нюрнбергу свого 7-річного сина Найта Георга. Як ніяк, а завтра будуть його іменини, День Святого Георга, тож не варто малому сидіти самому у чотирьох стінах. Формально герцог був неодружений, але з 16-років відкрито жив із Маргарет Хаузнер фон Штеттберг, дівчиною із Розенхайму. Малий моторний Георг дуже тішив герцога, і він частенько брав його із собою у короткі подорожі. Герцог визнав байстрюка і від народження надав йому титул графа Хегненнберга. Власне, іменні володіння малолітнього графа знаходилися у Альтдорфі, землях, права на які Імперського міста Нюрнберга якраз і доведеться підтвердити герцогу. Втім, герцог вважав за корисне показати малому Нюрнберг, а також представити за нагоди імператору та курфюстам. Хто зна, як надалі складеться життя графа.

А поки що граф весело метушився серед солдатів, що знімали з карети колесо. Чекали, поки вершник зганяє у сусіднє село за ковалем та новим колесом. У Інгольштадт прибули вже далеко за південь, коли небо почало затягувати важкими хмарами. Заїхали у герцогський маєток Ноє Шлосс. Новий замок із білосніжними стінами гордо височів на фоні свинцево-чорного неба.

Двірня у замку вчинила метушню, не очікуючи на приїзд герцога. Терміново складали на стіл. Гофмейстер виправдовувався, мовляв, думали, що герцог поїде до Ландсгуту до Людвіга, тож не приготувалися. Як сіли обідати, за вікном важко вдарили перші каплі. Загриміло – чи не перша гроза цього року. У дворі перелякано заіржали коні та заволав віслюк. Вдарила злива. Герцог згадав про погані дороги у болотистих лісах Франконії, що починалися одразу за Інгольштадтом і настрій, і без того не дуже гарний, остаточно зіпсувався. До Дунаю, на якому й стоїть Sнгольштадт, веде гарна дорога, що її будували ще римляни. Далі дорога завертає і йде вздовж реки до Регенсбургу, де колись була велика залога легіонерів і ще й досі вражають уяву залишки табору. За рікою ж починаються землі франків і дороги там, відверто, не дуже гарні.

Якось не посміхалося герцогу продиратися крізь зливу та місити мокру глину. Останньою краплею, що поглибила роздратування герцога, стало пиво, що його принесли до столу. Зазвичай у баварських подвір’ях того часу пили вино, але знаючи прихильність герцога до пива, спеціально до його приїзду привозили пінний напій з монастирських броварен, зазвичай з Вайхенштефану у Фрайзінгу. Цього разу не підготувалися, тож пиво шукали у місті. Те, що привезли, виявилось занадто гірким, і з якимсь трав’яним присмаком. Герцог відсунув келиха і важко подивився на гофмейстера. Той втягнув голову у плечі, відчуваючи насування біди. Ще й почав скиглити і скаржитись на біль у животі Георг, що також почастував пива. Треба сказати, що того часу пиво вважалося різновидом їжі і не заборонялося до вживання дітям.

Привели лікара. Той заспокоїв – нічого страшного, можливо просто дитина отруїлась неякісним пивом. Справа звична. У це сьогодні важко повірити, но у XVI сторіччі власного пива у Баварії було обмаль. Те, що вироблялось на монастирських броварнях, тими ж ченцями й споживалось. Трохи завозили з північних князівств. Таке пиво було дороге і потрапляло лише до столу знаті. Простий люд варив пиво, але було воно низької якості, та й варилося з чорт-зна-чого.

То ж, повагавшись ще трохи, герцог звелів розпрягати коней до стайні і стелити почту у замку. Нюрнберг почекає до ранку. Собі повелів постелити ліжко в одній з кімнат у Південно-Східній башті. Із видом на міст через Дунай та укріплення на лівому березі. І подати до кімнати папір, перо та чорнила. І свічок побільше.

Пізнього вечора злива вщухла. Місто напередодні неділі ще трохи пововтузилося і потрохи потонуло у темряві. Лише де-не-де майоріли вартові вогні на стінах міської фортеці, яскраво блищав ліхтар на сторожовій башті Пфайфтурм та ледь блимав вогник свечі у одному з вікон Південно-Східної башти Нового Замку.

Зранку місто прокинулось чистим і нарядним, ніби вчорашня злива позмивала важку зимову сирість і у неділю на день Святого Георга до Інгольдштадту прийшла весна. До сніданку герцог вийшов із дещо втомленим виглядом, але рішучим кроком людини, яка знає, чого вона хоче. У правиці тримав згорнутий у трубку аркуш паперу. На доповідь гофмейстра про нагодованих та запряжених коней відмахнувся: сьогодні до Нюрнбергу не поїдемо. І звелів скликати до Ратуші міську раду, лицарів та представників міських цехів.

За годину Вільгельм увійде в історію. Так, він зіграє важливу роль у розбудові та піднесенні Баварії, у розквіті Реформації та Контрреформації. Будуть ще на його рахунку і яскраві військові перемоги і гіркі поразки. Але в історію увійдуть не вони, а дещо зім’ятий аркуш паперу, що його герцог Вільгельм IV Баварський міцно стискає у році, рішуче крокуючи весняним Інгольштадтом до площі Ринок. За годину він проголосить у Ратуші той самий знаменитий “Закон про чистоту”, який увічнить ім’я герцога у віках і сьогодні зробить його ім’я гідним згадки кожним поціновувачем пива.

За здоров’я герцога! З Вами піднімає гальбу справжнього пива щиро Ваш, Станіслав Ревера.

Post bier: а про зміст та особливості самого закону я Вам розповім наступної п’ятниці…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *