Пивні традиції Івано-Франківська

Може ви й не знали, але привілей варити пиво містяни Станіславова отримали навіть раніше за Магдебурзьке право.

Смачне пиво у Івано-ФранкІвську

Як відомо, 1661-1662 року місто-фортеця активно ся розбудовувало на землях старовинних сіл Заболоття та Княгинина. Під керівництвом архітектора Франсуа Корассіні з Авіньйона та пильним оком Анджея Потоцького у рекордно стислі терміни було збудовано міський замок, ратушу, зведено бастіони, стіни, редути та перші міські споруди. Коли на Галицьку та Тисменицьку брами було навішано пудові чавунні ланцюги та запори, прийшов час перевести подих. Анджей нарік місто на честь свого татка, великого коронного гетьмана Речі Посполитої та воєводи Краківського Станіслава “Ревери” Потоцького і дозволив містянам святкувати, а сам сів писати новоствореному місту привілеї. Мабуть саме тоді до Андрія Станіславовича прийшли на прийом делегати з містян із проханням надати їм право варити своє пиво.

Треба зазначити, що на ті часи на Галичині центром пивоваріння був старовинний Львів. Вже у 1370 році у Львові працювали три пивовари, а на початку наступного століття їх було одинадцять. Тоді ж вони об’єднались у цех, на гербі якого зображено жбан та два келихи. Страшна пожежа, яка фактично повністю знищила старий готичний Львів у 1527 році почалась у броварні францисканців. На час побудови Станіславова галицька столиця вже трохи оклигала від пожежі і, зрозуміло, серед іншого, відбудувала й броварні, що постачали пінний напій на всю Галичину.

Втім, містяни Станіславова задумали й собі варити своє власне пиво. Андрію ідея прийшлася до душі і у привілеї від 7 травня 1662 року про надання місту Магдебурзького права з’явилися рядки: “На передмісті дозволяю будувати броварні, солодовні, винниці, фільварки, на що кожному будуть виділені ділянки. Даю свободи на сівбу, городи, поля, всяку торгівлю, шинки, варіння пива, ситіння меду, гнання горілки, продаж їх та інших речей…”. Цим же привілеєм затверджувався податок – “від варіння пива з мірою – п’ять злотих”.

Відомо, що надання містянам привілеїв містам візувалось верховною владою, тож, грамота про підтвердження Магдебурзького права для Станіславова, підписана королем Яном ІІ Казимиром, прибула до міста аж у серпні 1663 – це ще й не дуже й довго, за мірками того часу. На честь такої події містяни радо підняли келихи із горілкою власних винокурень та гальби із місцевим пивом. То ж, запам’ятайте цей день – 7 травня 1662 року, 357 років тому, розпочиналась історія станіславського пива.

У 1767 році у центрі міста постають цехи першого великого пивзавода – солодовий та варний. У підвалах останнього відбувалось доброжування пива.

Ім’я першого власника заводу не дійшло до нас. У 1787 році пивоварнею володів граф Петро Потоцький – можливо саме його родина і побудувала це підприємство. У 1801-му підприємство за борги перейшло у власність Австро-Угорщини. В ті роки в місті працювало п’ять (!) пивоварень, завод Потоцького був найбільшою з них.

В середині XIX століття на пивоварні працювало 40 осіб. Разом з невеликою дочірньою пивоварнею на західній околиці міста, в селі Княгинин, завод виготовляв щорічно 12 тисяч відер пива, а також пивні дріжджі.

За статистикою у 1853 році 261 підприємець Станіславова сплачував податки з торгівлі горілкою та пивом (для порівняння, кавою торгували лише п’ять). Поступово потужні виробництва витіснили з ринку дрібних конкурентів. Так, у 1886 році у Станиславівському повіті лишилися дві броварні – одна у місті та ще одна у Пасічній. Разом вони виробляли 12 208 відер пива на рік та сплачували податків на суму 22 283 злотих 94 центи.

Згодом, у 1888 році пивоварня перейшла у власність братів Лінднер (Browar Mojżesz Lindner; Browar Braci Lindner). А у 1905 році бізнес викупив Пьотр Зедельмайер (Browar Piotr Sedelmajer). Пивоварня стала сімейним бізнесом німця Зедельмайєра, а згодом його родини аж до приходу перших совітів у 1939 році.

Смачне пиво у Івано-ФранкІвську

В 1912 році “Browar Parowy Sedelmajera Sp.z.o.o.” мав 57 робітників. На початку ХХ століття станиславівське пиво було вже добре відомим по всій Галичині і навіть конкурувало зі львівським. До слова, вулиця, на якій була броварня, тоді називалася Зедельмайерівська – ми всі її добре знаємо сьогодні, як Новгородську. Підприємливі власники неподалік відкрили ресторан, у якому можна було спробувати пиво їхнього виробництва.

В 1936 році капітал товариства становив 300 тисяч злотих, пивоварня виробляла близько 300 тисяч дал пива щорічно (1 дал = 10 літрів), яке продавали більше 20 гуртових складів в Станиславові та в Калуші.

А потім прийшли совіти й весь пивний бізнес родини Зедельмайерів накрився. Втім, пивзавод під час німецької окупації відновив виробництво пива під назвою Dampfbrauerei GmbH.

Другі совіти закріпилися в Станіславові на довгі 47 років й назвали броварню “Станіславський пивзавод”. Згодом, після перейменування міста, він став “Івано-Франківським пивзаводом”. Завод монопольно виробляв пиво, що постачалось у числені міські питійні заклади. Зокрема, всюди були ларьки, та так звані “стєкляшки”. Навколо міського озера таких “стєкляшок” було три. Найбільшою популярністю користувалася “Хвиля”, яку просунута молодь на початку 80-х називала “New wave”. В парку Шевченка таких закладів було не перелічити. Найбільшою популярністю користувався заклад “Берізка”, який в народі називали “В Онуфрія” (на тому місці зараз “Мисливський бар”).

Було два пивних ларька й перед морфологічним корпусом медінституту на теперішній площі Шептицького (тоді Уріцкого). В 1980 році на вулиці Низовій (тоді Камо) відкрився перший в Івано-Франківську повноцінний пивний бар “Ватра”. Бар на той час був настільки крутим, що про нього навіть написали у всесоюзному журналі “Общественное питание”: “Пивбар в Ивано-Франковске – это не просто бар. Это пивной ресторан” – захоплено писав московський журналіст. В ларьках пиво коштувало 22 копійки півлітра, а у “Ватрі” – 45 копійок. Тому завсідники ларьків дуже здивовано дивилися на тих, хто гордо проходив повз них, прямуючи до “Ватри”.

Ще слід згадати популярні у 70-х і на початку 80-х безіменні пивні заклади, що ввійшли до історії з народними назвами, такі, як пивний павільйон “Гратки” на місці нової частини стоматологічного корпусу медуніверситету навпроти кінотеатру «Люм’єр» (тоді – кінотеатр ім. І. Франка), “Оунівка” на першому поверсі будівлі (тепер вже знесеної), де за Польщі розміщувався готель «Бристоль» (вулиця Лесі Українки), пивний бар “Три пеньки” в приміщенні на розі теперішньої вулиці Бачинського (колись Енгельса) та Вічевого майдану (площа Перемоги). А також численні пельменні та їдальні, де пиво було як в пляшках, так і на розлив (як правило розведене).

Словом, пивне життя в Івано-Франківську бурлило і підіймалося, як піна над кухлем. І всі згадані заклади постачав пивом переважно Івано-Франківський пивзавод. Лише іноді в “Ватру” завозили чеський лагер, а в магазини калуське пиво. То ж не дивно, що в 1983 році Івано-Франківським пивзаводом було зварено 909 тисяч дал пива (9 мільйонів 90 тисяч літрів). Цифра, насправді вражаюча, чи не так?

Все пішло шкереберть починаючи з антиалкогольної кампанії  Міхаіла Горбачова 1985 року. Починаючи з 1986 року пиво в Івано-Франківську стає дефіцитом. Пивзавод, який під тиском антиалкогольної кампанії змушений був зменшувати виробництво, ледве дихав, якість пива, яке випускалоься, стала дуже низькою. “Стєкляшки” та ларьки майже всі було закрито й знесено. В пивбарі “Ватра” на вході завжди чергували довжилезні черги.

Навіть з розпадом СРСР Івано-Франківський пивзавод не зміг оклигатись. Ще майже декаду на підприємстві мляво жевріло життя, але вийти з кризи йому не вдалось. Офіційно завод було визнано банкрутом у 1997 році. Варити пиво перестали на початку 2000-х, а остаточно виробництво зупинилося в 2002 році. З ініціативи тодішньої міської влади пам’ятку архітектури було виставлено на приватизаційний аукціон, де покупець взяв на себе зобов’язання до 2009 року відновити пам’ятку архітектури, побудувати кафе, музей пивоваріння та міні-пивзавод. На практиці відбулося щось зовсім інакше. Варильний цех просто знесли, а на тому місці збудували модернізовану копію, в якій зараз функціонує фаст-фуд Royal Burger. Будівля ж солодового цеху поволі руйнувалася, аж поки на звалилася. Втім, цю історію всі й так добре знають.

На щастя, із втратою пивзаводу пивна історія Станіславова не припинилася. У місті працює декілька приватних броварень, що спеціалізуються на крафтових сортах пива. Сьогодні Франківськ можна назвати одним з найбільш просунутих міст України в сфері виробництва і споживання якісного пива. Втім, це інша історія. І частиною історії є й “Станіславська Гальба”.

Чекайте на продовження пивних історій на нашому сайті наступної п’ятниці. З Вами був щирий поціновувач справжнього франківського пива Станіслав Ревера. Цум Воль!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *